Злетіти, торкнувшись своїм крилом сонця,
На хмарах промчати услід за грозою,
Щоб світла промінчик проник до віконця,
Іскриста волога злилась із сльозою.
Зійти, не лякаючись, в хижії схрони,
У чанах киплячих всю погань «зігріти»,
Щоб вогник яскравий позбувсь охорони
І всіяли землю вогню диво-квіти.
Пірнути, без страху, в глибини морів,
Усе, що сховалось, підняти із дна,
Щоб кожен – у світло, а не як схотів,
Щоб віра – єдина,
і правда – одна.
Щоб правда сіяла, лечу я над світом,
Вогонь спопеляє – та крила широкі.
Нема на то волі! Не можу згоріти!
Летить світом птаха, карбуються кроки.
Не можу згоріти! І часу немає!
Вже скоро до неба, у владні долоні.
Летить світом птаха, багаття палає,
І котяться сльози –
краплинки червоні.
Ольга Шкрупська
Київ, 13.07.10
Свежие комментарии