Поверни мене, Десно, в дитинство,
В край поліських озер і лісів,
Де на травах роса, як намисто,
А в долинах туманець осів.
Поверни мене, Десно, у юність,
У розбурханий вир юних мрій,
І на серця оголені струни,
Знову спогад щасливий навій.
Поверни мене, Десно, у зрілість,
Хай роки ті сповільнять свій плин,
Де, як вища божественна милість,
Підростають дві доньки і син.
Пронеси мене, Десно, крізь старість,
А як стомиться човен життя,
Мою душу, мій смуток і радість
Потопи у ріці забуття.
Галина Кравченко, 2012.
Свежие комментарии