Ще ніщо ніде ані шелесне,
Забіяка-вітер в травах спить,
Привидами падають у Десну
Тіні від дубових верховіть.
Тільки-тільки небо засіріло,
Ти береш свій човен і вудки,
І уже гойдаєшся на хвилях
Сонної, спокійної ріки.
А вода, настояна на зорях,
Сходить паром їхнього тепла.
Жебонить тихенько, мов говорить
Щось таємне до твого весла.
Я мовчу, а хочеться до крику
Побажати щиро від душі,
Щоб спіймав ти золотую рибку
В прибережнім сивім комиші.
І нехай, як виявиться згодом,
Схибив ти в ранкову мить оту.
І спіймав звичайну верховодку.
Я її прийму за золоту.
Галина Кравченко, 2012
Свежие комментарии